Тетяна Шелюг: «На сцені усі є рівними, адже тут важливий тільки твій духовний світ. Тут усі можуть показати себе як повноцінну особистість, продемонструвати, що життя прекрасне, якщо не опускати руки та не втрачати оптимізму»
Юлія Михно «Я би хотіла своїм прикладом показувати молоді, що люди з інвалідністю теж можуть жити повноцінним життям. Наше суспільство, на жаль, дуже складно приймає людей з інвалідністю, і з цим треба щось робити»
Ліза Халявченко та її мама Валентина Бабич «Порада всім мамам, які будуть іти цим самим шляхом: ставтесь до своїх дітей так, як би ви ставились до звичайних дітей. Показуйте, що дитина все може – і якщо дитина вірить у це, у неї все вийде, якщо її підтримувати, любити і вірити»
Валентина Грибальська: «Щоб прожити все життя разом, треба мати якесь таке почуття, відчуття…, щось особливе. І навіть зараз, наприклад, якби його довго не було поруч, то мені без нього сумно. Інколи кажуть, що з роками набридає, байдужість з’являється, але такого у нас немає, це не про нас»
Марина Бабець: «Я мрію про оплачувану громадську роботу, бо як лідер організації працюю на громадських засадах. І саме тому не можу повноцінно віддаватись улюбленій справі, і працюю не стільки над тими напрямками, які болять, скільки над тими, на які вистачає часу»
Людмила Андрюнін «Мрію щоб із родиною, із дітьми усе було добре. І щоб нашу спільноту людей з інвалідністю хоч трохи почали розуміти, підтримувати. Бо ми – є, ми частина нашого суспільства. І вирішити базові проблеми не так вже й важко, на це просто потрібна політична воля»
Вікторія Шевчук: «Життя наповнене і подорожами, і навчанням, і різними подіями (інколи важкими). Та, незважаючи ні на що, хочеться іти вперед, до яскравих речей та здійснення мрій. До речі, перше, що я зробила, коли втратила зір – це вступила в магістратуру і піднялась на Говерлу!»
Ада Лук’янова «Навіть якщо ти знаєш жестову мову, виконання пісень – це зовсім інша справа! Людину треба навчити саме співати, а не просто говорити – так само, як людину, яка знає основні рухи, треба вчити танцювати»
Яна Лебедєва: «Коли ти маєш спортивні заслуги, то на тебе вже по-іншому дивляться, трішечки дослухаються. Можна використовувати свої спортивні успіхи як платформу для змін»
Вікторія Малаховська: «Іноді чую від інших, що я «бідна-нещасна», бо в мене така дитина, на що завжди відповідаю: знаєте, а я – щаслива. І чому мій Артем – бідний? У нього є любляча родина, яка його підтримує, і робить все, щоби йому було добре»