Києву потрібно щонайменше 20 виїзних бригад паліативної допомоги

4 Грудня 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

У Києві далеко не всі паліативні пацієнти мають доступ до необхідної допомоги і критично бракує  виїзних центрів паліативної допомоги. На цьому наголосили представники громадських організацій та родичі паліативних пацієнтів під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

За даними 2016 року, паліативної допомоги у Києві потребують 35 833 людини.

– На сьогодні працює 4 паліативні відділення на 145 ліжок. Вони обслуговують 1100-1200 пацієнтів на рік. Дві виїзні бригади обслуговують 250-300 чоловік на рік; близько 2 тисяч – отримують паліативну допомогу амбулаторно. Таким чином, загалом паліативну допомогу отримують десь 3,5 тис пацієнтів. Тобто, ви бачите, який розрив існує, – пояснив Андрій Тальнов, директор Благодійного фонду «Епіона».

За результатами міжнародними і українських досліджень, 80% паліативних хворих хочуть отримувати допомогу вдома, тому акцент потрібно зробити на створення мультидисципланарних виїзних бригад.

– За нашими розрахунками, для Києва потрібно десь 20 бригад – це той мінімум, який може вирішити цю проблему, – зазначив Андрій Тальнов.

Активісти наголосили, що проблема потребує системних рішень, тому доцільно на рівні Київської міської державної адміністрації розробити Програму розвитку паліативної допомоги у Києві.

– У мільйонному місті, ми все-таки маємо забезпечити доступ до мобільних служб допомоги, тому що ми не зможемо усіх пацієнтів, які потребують паліативної допомоги, покласти у стаціонар. Економічно вигідніше забезпечити таку допомогу вдома, аніж відкривати стаціонарне відділення, і з точки зору права пацієнта – доцільніше забезпечити йому можливість отримувати цю допомогу вдома, аніж змушувати його перебувати у стаціонарі, – наголосила Ксенія Шаповал, менеджер програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження».

Проблема, з якою паліативні пацієнти найчастіше стикаються сьогодні – доступність адекватного знеболення. Вони не можуть вчасно отримати рецептурні бланки; призначення сильнодіючих знеболювальних засобів відбувається не відповідно до клінічних протоколів лікування хронічного болю; медичні працівники досі керуються у своїй роботі застарілими нормами законодавства і бояться назначати сильніші дози; фармацевтичні заклади, які мають право відпускати сильнодіючі знеболювальні засоби, вимагають додаткові печатки на бланках рецептів та не мають достатньої кількості ліків, до того ж, таких закладів дуже мало; хворим дітям не надаються дитячі форми знеболювальних засобів (сиропи, пластирі тощо).

– Законодавство в Україні – одне з найбільш лояльних в країнах СНД щодо доступу до знеболювального, зокрема опіатних анальгетиків. Але у нас проблема у тому, що через наші стереотипи, наші міфи, ми боїмося цих препаратів і не назначаємо їх у відповідній кількості. Можливо, ми іноді не здатні оцінити інтенсивність больового синдрому. І якщо пацієнт помер, страждаючи від болю, ми потім не зможемо довести, що він страждав і ми не надали йому допомоги. Лікар зараз не несе за це жодної відповідальності, – пояснила Зоя Максимова, лікар паліативної допомоги.

Паліативна допомога сьогодні має буди інтегрованою складовою медичної допомоги, соціальної опіки, психологічної та духовної підтримки. У цьому переконана директор Департаменту охорони здоров’я Валентина Гінзбург.

– Переважна більшість хворих хочуть провести останні дні у родинному колі. Ось тут і постає питання надання медичної, психологічної, соціальної та духовної допомоги їм та членам їхніх сімей вдома. Саме тому водночас із вирішенням проблеми створення сучасних паліативних відділень вважаю актуальним активізацію роботи щодо впровадження служби мобільних паліативних бригад у столиці, – наголосила вона.

Вечірній Київ